добуток
ДОБУ́ТОК, тку, ч.
1. Те, що одержано, добуто працею.
Товариство почало виходити з куреня, здоровкалось з рибалками, котрі порались то коло снасті, то коло свого убогого добутку (Мирний, І, 1954, 349);
Я й без вас добуток маю: Ш’ю черевики восени, Зимою вулики довбаю (Щог., Поезії, 1958, 301);
Пливуть полями поїзди, Везуть у даль по срібних струнах Вагони вугілля й руди, Добуток рук пружисто-юних (Рильський, І, 1956, 183).
2. мат. Число, одержане після множення.
Силою інерції названо добуток маси тіла на прискорення (Рад. Укр., 5.ІХ 1962, 3).
Словник української мови (СУМ-11)