добуток
ДОБУ́ТОК, тку, ч.
1. Те, що одержано, добуто працею.
Товариство почало виходити з куреня, здоровкалось з рибалками, котрі порались то коло снасті, то коло свого убогого добутку (Мирний, І, 1954, 349);
Я й без вас добуток маю: Ш’ю черевики восени, Зимою вулики довбаю (Щог., Поезії, 1958, 301);
Пливуть полями поїзди, Везуть у даль по срібних струнах Вагони вугілля й руди, Добуток рук пружисто-юних (Рильський, І, 1956, 183).
2. мат. Число, одержане після множення.
Силою інерції названо добуток маси тіла на прискорення (Рад. Укр., 5.ІХ 1962, 3).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- добуток — добу́ток іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- добуток — -тку, ч. 1》 Те, що одержано, добуто працею. 2》 мат. Число, одержане після множення. Великий тлумачний словник сучасної мови
- добуток — Добуток, -тку м. Пріобрѣтеніе. добутки. Приплодъ (ягнята, телята). Шух. І. 36. Словник української мови Грінченка