довжелезний
ДОВЖЕЛЕ́ЗНИЙ, а, е, розм. Дуже довгий.
Увійшли [некрути] в село, або краще — в одну довжелезну вулицю (Мирний, II, 1954, 119);
І от з’являється юна наречена. У довжелезній фаті, білих рукавичках, білій сукні старовинного покрою (Ю. Янов., IV, 1959, 133);
В кімнату помалу всунулась довжелезна постать у кобеняці і в сивій шапці (Вас., І, 1959, 79);
Доповідь була не коротка, а навпаки, — довжелезна (Вільде, Сестри.., 1958, 392);
Чи варто було вирушати в довжелезну цю путь (Дмит., Осінь.., 1959, 16).
Словник української мови (СУМ-11)