додолу
ДОДО́ЛУ, присл.
1. На землю, на долівку.
Саме в той момент, як Гафійка нагнулася, щоб вийняти з печі горщик, з-за пазухи висунулась в неї книжка і впала додолу (Коцюб., II, 1955, 12);
Він мовчки узяв Михася за руки й зсадовив додолу (Чорн., Визвол. земля, 1959, 167).
2. Униз, донизу; до землі.
Кричала ворона, як вгору летіла, а як додолу — то й крила опустила (Укр.. присл.., 1955, 177);
Коли поспів виноград — Додолу гнуться ніжні віти… (Рильський, II, 1946, 27);
Марися пройшла далі, стала коло комина, засоромлено опустивши додолу очі (М. Ол., Леся, 1960, 105).
Словник української мови (СУМ-11)