дожинати
ДОЖИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОЖА́ТИ, жну́, жне́ш, док., перех. і без додатка. Закінчувати жати; жати все, до кінця; жати до певної межі.
Переказує піп через людей до Івана, щоби йшов дожинати (Март., Тв., 1954, 38);
Захапались [женці] — кожен своє дожинати. Бо завтра вже, може, й ніколи буде (Головко, II, 1957, 240);
На Йвася глянула, взяла його тихенько сповила Та, щоб дожать до ланового, Ще копу дожинать пішла (Шевч., II, 1953, 287).
Словник української мови (СУМ-11)