дока
ДО́КА, и, ч. і ж., розм. Людина, добре обізнана з чим-небудь, досвідчена в чому-небудь; знавець своєї справи; дойда.
— Он між ними, Дивись, — сидить з Ромна багач Розумний, дока, про все знає (Мирний, V, 1955, 287);
— Ну — дока! — знов розсміявся Головін. — Навіть титул використає, щоб більше грошей уторгувати (Бурл., Напередодні, 1956, 128).
Словник української мови (СУМ-11)