докоряти
ДОКОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ДОКОРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док., кому, чому, розм. кого, що і без додатка. Виражати своє незадоволення з приводу чого-небудь, звинувачувати когось у чому-небудь; дорікати.
Й не чула того вечора Маруся-наймичка, як хазяйка сварилася на неї за гаяння, як дорікала й докоряла (Вовчок, I, 1955, 353);
Вона подивилась на мене повними зненависті очима, але не лаялась і не докоряла мені (Сміл., Сашко, 1957, 44);
Мати жахалася, докоряла хтозна-кого (Горд., II, 1959, 188);
— Ти плачеш? Цить, дитино моя! Я ж не хотів тебе нічим докорити (Фр., III, 1950, 61);
Одна бабуся поставила [богунцям] мисочку вареної нечищеної картоплі, і ніхто потім в селі не докорив їй і не посміявся з неї (Довж., Зач. Десна, 1957, 147).
Словник української мови (СУМ-11)