докупи
ДОКУ́ПИ, присл. В одно місце; разом.
Ой три шляхи широкії Докупи зійшлися (Шевч., І, 1951, 388);
Через звалені докупи якісь архіви, друкарські машинки, цілі стовпи кошиків з помідорами Вадим Успенський продерся до вікна (Панч, В дорозі, 1959, 58);
// В одно ціле.
В цю мить, мов за командою, вздовж цілої валки заторохкотіли постріли, що іноді зливались докупи (Досв., Вибр., 1959, 91);
Вогонь священного гніву і боротьби проти загарбницького хижацтва німецького мілітаризму ще більш з’єднав докупи слов’янські народи (Тич., III, 1957, 336).
Словник української мови (СУМ-11)