долілиць
ДОЛІ́ЛИЦЬ, присл. Обличчям до землі, вниз; ниць.
Юрко лягає на печі долілиць і шниряє згори очима по хаті (Козл., Ю. Крук. 1957, 31);
Василь спав на животі, долілиць, сховавши обличчя в долонях (Загреб., Спека, 1961, 335).
Словник української мови (СУМ-11)