допікати
ДОПІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОПЕКТИ́, ечи́, ече́ш; мин. ч. допі́к, допекла́, ло́; док.
1. перех. і без додатка. Закінчувати пекти; пекти до повної готовності.
В кухні ще допікають, доварюють, дожарюють (Кучер, Дорога.., 1958, 29).
2. перех. Пекти додатково.
3. неперех. Сильно діючи, створювати фізичну неприємність.
Сидить Лис у ямі, і знов йому голод допікає (Фр., IV, 1950, 59);
Час не стояв; сонце підпливало все вище та вище, не гріло вже, а почало допікати (Мирний, IV, 1955, 9);
Допікали комарі, але я не мав сили від них одбиватися (Шиян, Партиз. край, 1946, 224).
4. перех. і неперех., кому, розм. кого і без додатка, перен. Словами, діями виводити когось з терпіння, рівноваги; діймати, дошкуляти.
Нічим так не допікали Якимцеві наймити і наймички, як ляканням тією школою (Н.-Лев., І, 1956, 174);
З нас багато сміялись, допікали міщанськими дотепами (Вас., IV, 1960, 24);
Це так допікало Бориса, що він теж почав насвистувати веселу пісеньку (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 76);
Як допекли їй там оті прокляті, не витримала моя голубонька: втекла до своєї матінки! (Л. Укр., III, 1952, 470);
Мстивий і чванливий Бова почав робити все, що міг, щоб чимось дошкулити, допекти Білецьких (Ткач, Арена, 1960, 146).
◊ Допіка́ти (допекти́) до живи́х печіно́к (до живо́го) див. живи́й.
Словник української мови (СУМ-11)