дорожити
ДОРОЖИ́ТИ, жу́, жи́ш, недок., ким, чим.
1. Високо цінити кого-, що-небудь, надавати йому великого значення.
Брянський дорожив своїм старшиною і пишався ним перед іншими командирами рот (Гончар, І, 1954, 171);
Кооперація — величезна культурна спадщина, якою треба дорожити і користуватися (Ленін, 28, 1951, 173);
Співробітництвом у журналі «Жизнь» Леся Українка дуже дорожила (Іст. укр. літ., І, 1954, 636).
2. Оберігати, боятися втратити що-небудь.
Я був студентом, Бажав науки і знання І кожним дорожив моментом, Щоб здобувати їх (Фр., XIII, 1954, 410);
Дорожив [Комар] власним добром, не допускав збитків (Ковінька, Кутя.., 1960, 26);
Над усе нам, колгоспникам, треба дорожити честю хлібороба! (Рад. Укр., 4.ІХ 1962, 2).
Словник української мови (СУМ-11)