дорожити
ДОРОЖИ́ТИ, жу́, жи́ш, недок., ким, чим.
1. Високо цінити кого-, що-небудь, надавати йому великого значення.
Брянський дорожив своїм старшиною і пишався ним перед іншими командирами рот (Гончар, І, 1954, 171);
Кооперація — величезна культурна спадщина, якою треба дорожити і користуватися (Ленін, 28, 1951, 173);
Співробітництвом у журналі «Жизнь» Леся Українка дуже дорожила (Іст. укр. літ., І, 1954, 636).
2. Оберігати, боятися втратити що-небудь.
Я був студентом, Бажав науки і знання І кожним дорожив моментом, Щоб здобувати їх (Фр., XIII, 1954, 410);
Дорожив [Комар] власним добром, не допускав збитків (Ковінька, Кутя.., 1960, 26);
Над усе нам, колгоспникам, треба дорожити честю хлібороба! (Рад. Укр., 4.ІХ 1962, 2).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дорожити — дорожи́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- дорожити — <�високо> цінувати, дорожитися, не могти скласти ціни чому, трястися над чим; П. надавати значення; (честю) оберігати <�берегти, боятися згубити> що. Словник синонімів Караванського
- дорожити — -жу, -жиш, недок., ким, чим. 1》 Високо цінити кого-, що-небудь, надавати йому великого значення. 2》 Оберігати, боятися втратити що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дорожити — ДОРОЖИ́ТИ ким, чим (надавати великого значення, боятися втратити), ЦІНУВА́ТИ кого, що, ЦІНИ́ТИ кого, що, ДОРОЖИ́ТИСЯ розм. Поки була в нього Єля, діти, було родинне вогнище — він дорожив своїм майном і домом (З. Словник синонімів української мови
- дорожити — Дорожити, -жу, -жиш гл. Цѣнить. Нас дорожят більш, аніж їх, дарма, що вони пани. Харьк. Словник української мови Грінченка