дорікнути
ДОРІКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до доріка́ти.
Поки обгонили їх косарі, помовчали дівчата. Потім Марійка обережненько дорікнула Оксані (Головко, І, 1957. 115);
— Коли вже на те пішло, — повернувся він до кошового, — що всякий нехтує козацькою честю, то не дорікне вже ніхто мені (Довж., І, 1958, 254).
Словник української мови (СУМ-11)