достача
ДОСТА́ЧА, і, ж., розм. Те саме, що доста́ток 1.
По зблідлому сухому обличчю, котре не казало про розкоші та достачі, пробігали похмурі смуги (Мирний, І, 1954, 319);
В непоказних одноповерхових домах із крутими гонтовими дахами або солом’яними стріхами, насунутими, як шапки, до вікон, була не тільки достача, а навіть і розкіш (Тулуб, Людолови, І, 1957, 166).
Словник української мови (СУМ-11)