доточувати
ДОТО́ЧУВАТИ¹, ую,уєш, недок., ДОТОЧИ́ТИ, точу́, то́чиш, док., перех.
1. Подовжувати предмет приєднанням чого-небудь.
Кожен член бригади може виконувати різні операції — бурити, працювати на породонавантажувальній машині, укладати рейки, доточувати вентиляційні труби (Веч. Київ, 15.VІІ 1957, 4);
Не розгубивсь я.., Рвонув вірьовки верхній шмат. Одрізав, доточив униз. Спустився десь у верболіз.,. (Нех., Казки.., 1958, 19);
*Образно. — Панам що — вони й днем доточують літню ніч, а мужик удень робить, мов чорний віл, а на ніч жене скотину (Стельмах, Хліб.., 1959, 492).
2. перен. Говорити чи писати на додаток до чого-небудь.
До декрета про націоналізацію землі він доточував своє (Панч, II, 1956, 14);
— Довів [Радивон] до занепаду ферму! — потвердив Мусій Завірюха. — Мало не занапастив скот! — доточив і своє слово тракторист Сень (Горд., І, 1959, 591).
3. Закінчувати гострити що-небудь.
Доточувати ніж.
4. Гризучи, виїдаючи дірки, повністю пошкоджувати що-небудь; точити що-небудь до кінця, до певної межі.
От руки! Вже багато з того, що змайстровано ними, доточує шашіль, а вони ще міцні, невгамовні, все роблять нове та нове (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 271).
ДОТО́ЧУВАТИ², ую, уєш, недок., ДОТОЧИ́ТИ, точу́, то́чиш, док., перех.
1. Доливати рідину до певної межі.
Продавщиця доточила пива до позначки (Смолич, День.., 1950, 24).
2. діал. Довівати що-небудь.
Пшениці треба було доточити, щоб у Щербанівку в заготконтору відвезти (Головко, І, 1947, 210).
Словник української мови (СУМ-11)