дотягати
ДОТЯГА́ТИ, а́ю, а́єш і ДОТЯ́ГУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОТЯГТИ́ і ДОТЯГНУ́ТИ, тягну́, тя́гнеш; мин. ч. дотя́г, ла́, ло́ і дотягну́в, ла, ло; док.
1. перех. Тягнучи кого-, що-небудь, доставляти до певного місця.
Дотягує [Давид] деревину до інших і скидає з неї налигача (Стельмах, Хліб.., 1959, 495);
// розм. З труднощами доводити до якого-небудь місця літак, машину і т. ін.
І все-таки льотчик закінчував бій перемогою, а потім дотягував літак до свого аеродрому (Сміл., Сашко, 1957, 119).
2. тільки док., неперех., перен., розм. Ледве дійти, доїхати, насилу добратися куди-небудь, до чого-небудь.
Дотягнув він додому потиху, усе думаючи про пригоди людськії… (Вовчок, І, 1955, 147);
Щось було знадобилося Ярошенкові у волості, так він ледве волами дотягнув (Речм., Весн. грози, 1961, 82);
Покинувши відчинені ворота, не бачачи перед собою збентежених поглядів своїх домочадців, ледве дотяг [Миронець] до хати, прийшов у свій кабінет і там звалився у крісло (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 73).
3. тільки док., перех., перен., розм. З труднощами довезти, донести, доставити кого-, що-небудь.
— Поїхав я в ліс — ледве дотяг ті дрова — не коня дали, жеребну кобилу (Збан., Єдина, 1959, 136).
4. перех. Проводити, прокладати щось до якого-небудь місця, до якої-небудь межі.
Дещо, звичайно, треба ще тут доробити, треба дотягти, нарешті, залізницю до самого Валу (Гончар, Таврія.., 1957, 675).
5. перех. і неперех., перен. Доводити почате до кінця, до якої-небудь межі (перев. докладаючи великих зусиль).
Спотикаючись і витираючи піт, Качан дотягував свою скрипучу розмову (Вас., І, 1959, 280);
[Конон:] Мабуть, до вечора і однієї ручки не дотягну з такою косою (Кроп., II, 1958, 431);
Годієра почав далі довго і нудно оповідати.. і дотяг нарешті до того [часу], що його ближчі предки розбрелись по світі (Фр., VIII, 1952, 95).
6. неперех., розм. Зазнаючи різних ускладнень, добувати, витримувати до певного строку.
Не їв [Іван] нічого від самого ранку, та так ізголоднів, що ледве-не-ледве дотяг до вечора (Март., Тв., 1954, 35);
— А головне зараз — худоба, коні. Аби хоч як-небудь дотягнути до паші та обсіятись (Стельмах, Правда.., 1961, 114);
// перех. і неперех. Жити, існувати якийсь строк або до якого-небудь строку; доживати.
Виснажені, до краю знесилені, ми певні були в той час, що дотягаємо свої останні дні (Коз., Гарячі руки, 1960, 5);
— Дотягне [дід] до ста років, — обізвалась Сусанна Уласівна (Н.-Лев., IV, 1956, 115).
7. перех. Співати до кінця; доспівувати.
Дотягти пісню.
8. перех., розм. Затримувати, відтягувати виконання чого-небудь до певного часу.
9. перех., розм. Докурювати (перев. жадібно).
Притулившись спиною до одвірка, він, ніким не помічений, дотягував недокурок (Логв., Літа.., 1960, 65).
Словник української мови (СУМ-11)