доїдати
ДОЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОЇ́СТИ, і́м, їси́, док.
1. перех. Закінчувати їсти; їсти все, до кінця.
Вже третій кавун доїдали (Свидн., Люборацькі, 1955,122);
Солдати доїдали останні шматки сушеної яловичини (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 39);
Хліба нестало: доїли останню скибочку (Коцюб., І, 1955, 90);
Доївши м’ясо, Мухамедов витер масні пальці об поли (Донч., І, 1956, 137);
*Образно. В нього й справді був вигляд тяжкохворого, якого вже доїдала якась невигойна хвороба (Збан., Єдина, 1959, 296).
2. неперех. Їсти знову, до повного вдоволення.
— Оце тобі, мій наймитку, Вечеря з обідом, Як не стане та кислого борщу, То доїдай хлібом! (Укр.. думи.., 1955, 284).
3. неперех., діал. Досаждати, докучати.
Згадала вона всі тисячні способи, котрими йому доїдала (Фр., VIII, 1952, 304);
Він так доїв дома кождому, що батько хотів уже його вбити (Март., Тв., 1954, 143).
◊ Доїда́ти (дої́сти) до живи́х печіно́к (до живо́го) див. живи́й.
Словник української мови (СУМ-11)