драний
ДРА́НИЙ, а, е.
1. Порваний, протертий, зношений (про одяг, взуття і т. ін.).
Вивели Марину в драній рядняній сорочці з зав’язаними на спині рукавами (Мирний, IV, 1955, 235);
Бондаренко мовчки місив сніг ногами в драних чоботях (Головко, II, 1957, 297).
2. З діркою або дірками; продірявлений.
— Та покинь отого глиняника! — сказав Карпо і хотів одняти од неї драного горшка (Н.-Лев., II, 1956, 272);
Дід Ялисей жив самотньо в старій драній хаті аж на краю села (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 40).
Словник української мови (СУМ-11)