дружньо
ДРУ́ЖНЬО. Присл. до дру́жній.
Свояк, здвигнувши плечима, киває дружньо і таємничо Фортунатові і відходить (Л. Укр., II, 1951, 484);
Діячі тримались мужньо, хоч і царський бив батіг! Лисенку Миколі дружньо Римський-Корсаков поміг (Тич., II, 1957, 328).
Словник української мови (СУМ-11)