дрівця

ДРІВЦЯ́, дрове́ць і дрі́вець, ДРОВЦЯ́, дрове́ць, мн. Пестл. до дро́ва.

Менший же братичок дрівця рубає (Чуб., V, 1874, 751);

На невістку скаже [мати]: — А внеси, доню, дрівець (Кв.-Осн., II, 1956, 237);

Мар’ян кладе дровця у піч, виймає кресало, кремінь і губку (Стельмах, Хліб.., 1959, 183);

Вона побігла до хліва, набрала там сухих дровець, почала розпалювати пічку (Шиян, Вибр., 1947, 87).

Значення в інших словниках

1. дрівця — дрівця́ множинний іменник  Орфографічний словник української мови
2. дрівця — дровець і дрівець, дровця, дровець, мн. Пестл. до дрова.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дрівця — Дрівця́, дріве́ць, -вця́м  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. дрівця — Дрівця, -вець с. мн. ум. отъ дрова.  Словник української мови Грінченка