дублений

ДУ́БЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до дуби́ти.

2. прикм. Який піддавався дубленню.

Пригадай, як гримів у поході барабан наших дублених шкур (Перв., І, 1958, 125);

// Зробл. із шкір, що піддавалися дубленню.

Вискакує з кабіни чоловік у дубленому кожусі (Шиян, Гроза.., 1956, 620).

3. прикм., перен., розм. Обвітрений, огрубілий (про шкіру обличчя, рук і т. ін.).

З’єднав [Лесь] свою долоню з Мар’яновою, і на них строкарі.. почали класти свої дублені, репані і морщені руки… (Стельмах, Хліб.., 1959,209).

Значення в інших словниках

1. дублений — ду́блений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. дублений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до дубити. 2》 прикм. Який піддавався дубленню. 3》 прикм., перен., розм. Обвітрений, огрубілий (про шкіру обличчя, рук і т. ін.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дублений — див. твердий  Словник синонімів Вусика
4. дублений — ОБВІ́ТРЕНИЙ (який став пересохлим, шершавим від вітру — про шкіру), ДУ́БЛЕНИЙ розм. Це був прекрасний екземпляр мужчини. Обличчя обвітрене й мужнє, а тіло радувало очі чистими лініями (Ю.  Словник синонімів української мови
5. дублений — Дублений, -а, -е 1) Вымоченный въ дубилі. Шух. І. 254. О кожѣ: выдѣланный. 2) Одеревенѣлый, окоченѣлый. Один тільки мови між їми не вів, нікуди й не гляне, зовсім мов дублений. Сніп. 160. Не ворог, хто уже дублений, не супостат, чий труп нікчемний на полі без душі лежить. Котл. Ен.  Словник української мови Грінченка