дурненький

ДУРНЕ́НЬКИЙ, а, е.

1. розм. Те саме, що дурнува́тий 1.

Господиня побачила, що вона хоч і дурненька, але робоча й слухняна дівка (Мирний, І, 1954, 67).

2. Пестл. до дурни́й 1-3.

Стриба Рябко, вертить хвостом, Неначе помелом, І знай, дурненький, скалить зуби Та лиже губи (Г.-Арт., Байки.., 1958, 50);

[Сотник:] Стривай, стривай, простоволоса! Дурненька, де б же ти взяла Того барвінку заквітчатись? (Шевч., II, 1953, 166);

І був би він нічого собі горобчик, та тільки біда, що дурненький він був (Л. Укр., III, 1952, 480);

Віоріка не знала, що таке метро, але замовчала.., а то буде [Ніколає] вважати її зовсім дурненькою (Чаб. Балкан. весна, 1960, 44);

І Майбородиха, і Галецька трошки якось повеселішали од тієї дурненької вихватки й розбалакались (Е.-Лев., IV, 1956, 304).

Значення в інших словниках

1. дурненький — дурне́нький прикметник  Орфографічний словник української мови
2. дурненький — [дурнен'кией] м. (на) -кому/-к'ім, мн. -к'і  Орфоепічний словник української мови
3. дурненький — -а, -е. 1》 розм. Те саме, що дурнуватий 1). 2》 Пестл. до дурний 1-3).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. дурненький — див. дурний  Словник синонімів Вусика
5. дурненький — Дурне́нький, -ка, -ке  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)