духопелик
ДУХОПЕ́ЛИК, а, ч., розм. Удар кулаком; тумак.
Кума раз по раз садила кулаком у спину. Колісник мов не чув тих духопеликів — співав (Мирний, III, 1954, 92).
Дава́ти (да́ти) духопе́ликів (духопе́лика) — сильно бити.
Словник української мови (СУМ-11)