душно
ДУ́ШНО.
1. рідко. Присл. до ду́шний.
Був дощ м’який, і гречка пахне душно (Рильський, І, 1956, 58).
2. у знач. присудк. сл. Про наявність духоти, жари де-небудь.
Сонце високо підбилося вгору; надворі стало душно (Н.-Лев., II, 1956, 174);
У хаті стало душно від самосаду, від розпарених кожухів (Мик., II, 1957, 287);
// Про відчуття духоти, жари ким-небудь.
Від прудкої ходи Остапові зробилося душно (Коцюб., І, 1955, 340);
Душно в шатному кунтуші, облямованому куницею (Тулуб, Людолови, І, 1957, 29).
Словник української мови (СУМ-11)