дядечко

ДЯ́ДЕЧКО, а, ч. Пестл. до дя́дько 1, 2.

В Удільнім відомстві, пригадую, служив Андріїв дядечко (Рильський, Поеми, 1957, 220);

— Що ж це сталося, дядечку?— з тривогою вчепилася [Надія] за дядька, шукаючи в його очах відповідь про головне, про батька (Ваш, Надія, 1960, 188);

— Попали [Параска з бабою] якогось чоловіка з дороги. Іди, дядечку, увести у закон дитину (Мирний, IV, 1955, 67).

Значення в інших словниках

1. дядечко — дя́дечко іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. дядечко — -а, ч. Пестл. до дядько 1), 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дядечко — Дядечко, -ка м. ум. и ласк. отъ дядько.  Словник української мови Грінченка