дідизний

ДІДИ́ЗНИЙ, а, е, заст.

1. Успадкований від дідів, предків; родовий.

2. Дуже старий; старезний.

Розступилась земля, і з глибокої ями, як з води, вирнув дідизний старець (Стор., І, 1957, 343).

Значення в інших словниках

1. дідизний — діди́зний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. дідизний — -а, -е, заст. 1》 Успадкований від дідів, предків; родовий. 2》 Дуже старий; старезний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дідизний — див. стародавній  Словник синонімів Вусика
4. дідизний — СТАРИ́Й (СТАР поет., фольк.) (який прожив багато років), ПОХИ́ЛИЙ, ПЕРЕСТАРІ́ЛИЙ, ПЕРЕСТА́РКУВАТИЙ розм. (дуже старий або старіший, ніж треба для чого-небудь); СТАРЕ́ЗНИЙ, ДРЕ́ВНІЙ розм., ПРЕСТАРИ́Й розм., ДІДИ́ЗНИЙ заст.  Словник синонімів української мови
5. дідизний — Діди́зний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. дідизний — Дідизний, -а, -е 1) Унаслѣдованный отъ предковъ, родовой. Що ж було за добре, що ж було за любо у старій дідизній Морозовій хаті. К. Досв. 126. 2) Очень старый. А той Грива був старий дідизний чоловік. К. Орися. (ЗОЮР. II. 201).  Словник української мови Грінченка