дідусь

ДІДУ́СЬ, ся́, ч. Зменш.-пестл. до дід 1, 2.

Згадаю те лихо, степи ті безкраї, 1 батька, і діда старого згадаю.. Дідусь ще гуляє, а батько вже вмер (Шевч., І, 1951, 144);

Хатка стояла на краю лісу. Там жив старий-старий дідусь (Ів., Опов.., 1949, 175).

Значення в інших словниках

1. дідусь — діду́сь іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. дідусь — -ся, ч. Зменш.-пестл. до дід 1), 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дідусь — див. дід  Словник синонімів Вусика
4. дідусь — Діду́сь, -ду́ся́, -ду́се́ві, -ду́сю!  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. дідусь — Дідусь, дідусьо, -ся м. = дідунь. К. ЧР. 4. Ном. № 5677. Дідусь ще гуляє, а батько вже вмер. Шевч. 205. ум. дідусенько, дідусечко, дідусик. Мет. 472.  Словник української мови Грінченка