елегантний
ЕЛЕГА́НТНИЙ, а, е. Вишукано-витончений.
Вона скинула з себе пальто і опинилася переді мною в елегантній вовняній сукні (Фр., IV, 1950, 293);
Угорець поклав свою елегантну паличку, пригладив борідку (Гончар, І, 1954, 206);
При магнатському дворі набув він елегантних манер, знайомств і глянцю (Тулуб, Людолови, І, 1957, 39);
// Зі смаком одягнений, граціозний.
У цій неможливій тісноті проскакував часом, занявши всю вулицю, новий фаетон під білим парасолем, з елегантними європейцями (Коцюб., II, 1955, 125);
Складалося враження, ніби дівчина випадково опинилася на стадіоні поруч із своїм елегантним супутником (Собко, Стадіон, 1954, 5).
Словник української мови (СУМ-11)