ельф
ЕЛЬФ, а, ч., Е́ЛЬФА, и, ж. У старогерманській міфології — доброзичливий дух природи, який нібито жив у повітрі, землі, горах і т. ін.
— Ти казала, що в кожній квітці живе маленький ельф або ельфа, що вони щоночі виходять з квіток і грають, танцюють, співають (Л. Укр., III, 1952, 487);
Ельфи веселі водять беззвучні танки і росу п’ють з похилених квіток (Хотк., II, 1966, 305);
*У порівн. Яка ти була тоді гарна! Мов ельфа, уквітчана росою… (Л. Укр., III, 1952, 682).
Словник української мови (СУМ-11)