ельф

-а, ч.

У старогерманській міфології – доброзичливий дух природи, який нібито жив у повітрі, землі, горах і т. ін.

Значення в інших словниках

1. ельф — ельф іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. ельф — ДУХ (добра або зла безплотна надприродна істота); ДЕ́МОН (перев. злий); ДЖИН (в арабській та іранській міфології); ЕЛЬФ поет. (із старогерманської міфології); ГЕ́НІЙ (перев. покровитель людини в її справах).  Словник синонімів української мови
3. ельф — Ельф, -фа, -фу; -фи, -фів, -фам  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. ельф — ЕЛЬФ, а, ч., Е́ЛЬФА, и, ж. У старогерманській міфології — доброзичливий дух природи, який нібито жив у повітрі, землі, горах і т. ін.  Словник української мови в 11 томах