енклітика

ЕНКЛІ́ТИКА, и, ж,, лінгв. Позбавлене власного наголосу слово, що стоїть після наголошеного і утворює разом з ним фонетичне ціле, об’єднане спільним наголосом.

Слово, з належними до нього «проклітиками» та «енклітиками», в живому потоці мови входить, як відомо, до складу ритмічної групи як частина ще більшої ритмомелодичної одиниці (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 152).

Значення в інших словниках

1. енклітика — енклі́тика іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. енклітика — -и, ж., лінгв. Позбавлене власного наголосу слово, що стоїть після наголошеного та утворює разом із ним фонетичне ціле, об'єднане спільним наголосом.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. енклітика — енклі́тика (грец. εγκλιτική, від έγκλίνω – відхиляю) ненаголошене слово, що стоїть після наголошеного, утворюючи з ним одне фонетичне ціле. Найчастіше частки, допоміжні дієслова.  Словник іншомовних слів Мельничука
4. енклітика — Енклі́тика, -ки, -ці; -тики, -тик  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)