епітет
ЕПІ́ТЕТ, а, ч. Художнє означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії.
Образні засоби твору ["Платон Кречет"] — метафори і епітети — надають мові Ліди ліричного відтінку і допомагають передати її настрій (Укр. літ., 10, 1957, 148);
// Слово або вираз, яким називають, характеризують кого-, що-небудь, як правило, з негативного боку.
Начко, сидячи в кріслі.., обкидав Регіну найгіршими епітетами (Фр., VI, 1951, 243);
Лисун був не з полохливих і кинув кілька образливих епітетів на адресу Черкащина (Дмит., Розлука, 1957, 82).
Словник української мови (СУМ-11)