епіфора

ЕПІ́ФОРА, и, ж., літ. Стилістичний прийом, який полягає у повторенні однакових виразів, слів або звукосполучень у кінці суміжних або близько розміщених рядків, строф і т. ін. для посилення виразності й мелодійності мови художнього твору; протилежне анафора.

Створенню пісенного ладу служать також незліченні фігури анафори і епіфори, що спостерігаються в романі ["Вершники"] на кожному кроці (Мова і стиль «Вершників», 1955, 74).

Значення в інших словниках

1. епіфора — епі́фора іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. епіфора — (від гр. epiphora — перенесення, повторення) стилістична фігура, протилежна анафорі, полягає у повторенні одних і тих же елементів у кінці кожного паралельного рядка.  Словник стилістичних термінів
3. епіфора — -и, ж., літ. Стилістичний прийом, який полягає у повторенні однакових виразів, слів або звукосполучень наприкінці суміжних чи близько розміщених рядків, строф і т. ін. для посилення виразності й мелодійності мови художнього твору; прот. анафора.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. епіфора — (мед.) сльозливість  Словник чужослів Павло Штепа
5. епіфора — • епіфора (грец. 'επιφορά — повторення) - стилістична фігура, повторення однакових слів, словосполучень чи речень у кінці віршованих рядків, строф або фраз у прозі, щоб виділити важливу думку. Приклад...  Українська літературна енциклопедія
6. епіфора — епі́фора (від грец. έπιφορά – перенесення, повторення) стилістична фігура; повторення в кінці віршованих рядків, фрази однакових слів, виразів чи звукосполучень з метою посилення виразності та мелодійності мови.  Словник іншомовних слів Мельничука