жалюгідний
ЖАЛЮГІ́ДНИЙ, а, е.
1. Який викликає жаль ( див. жаль¹ 2).
Яку жалюгідну фігуру являв я собою тоді, — блідий від головного болю, із зігнутою спиною, з ослаблими ногами, що відмовлялися служити (Моє життя в мист., 1955, 102);
У нього був стомлений і жалюгідний вигляд (Дмит., Розлука, 1957, 74).
2. Який має непривабливий, убогий зовнішній вигляд; злиденний, нужденний.
Люди з тачками, які продавали жалюгідне дрантя, складають свій крам (Ю. Янов., II, 1958, 184);
На сусідній вулиці горіла жалюгідна халупка (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 350);
// Дуже малий, незначний; мізерний.
Нахиляється однорукий солдат, зриває щуплий, жалюгідний колосок (Довж., І, 1958, 35).
3. Гідний осудження, зневажання, ганьби; нікчемний, мерзенний.
Жалюгідні дурники! Вони [фашистські звірі] не розуміють того, що синів твоїх [Україно] не можна перестріляти (Мал., II, 1956, 35);
Та жалюгідні душі ті понурі, Яких в негоду острах обгортав! (Перв., II, 1958, 204);
[Ольга:] Як ти брешеш.. Який ти боягуз, жалюгідний, нікчемний… (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 54);
// Позбавлений внутрішньої значущості, змістовності.
Буржуазія — ліберальна і контрреволюційна, Звідси її до смішного безсилий і жалюгідний реформізм (Ленін, 19, 1950,133);
У нього не було найменшого бажання вислухувати ці жалюгідні пояснення (Руд., Вітер.., 1958, 283).
Словник української мови (СУМ-11)