жбурнути
ЖБУРНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., ким, чим, розм. Однокр. до жбурля́ти.
Четвертий лежав, читав та як жбурне книжкою під поріг! (Свидн., Люборацькі, 1955, 157);
Човна жбурнуло вбік, пасажири інстинктивно вхопилися руками за борти (Гончар, Новели, 1954, 55);
Наче не слова він жбурнув в обличчя зрадливій дівчині, а всього себе, все своє нутро — з болем, з кров’ю, з розпачем (Дмит., Наречена, 1959, 190);
*Образно. Блиснули в сонці далі прозорі, Вітер жбурнув за ліси багрянці (Шпорта, Вибр., 1958, 54).
Словник української мови (СУМ-11)