жбухати
ЖБУ́ХАТИ, ає, недок., розм.
1. З силою вириватися звідкись; виходити на поверхню (перев. про вогонь).
Тут огонь жбухає, як із пекла (Фр., 1,1955, 54);
[Альтмаєр (відтикає пробку зі стола, в лице йому жбухає вогонь):] Горю! Горю! (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 89).
2. Падати, валитися, литися з великою силою.
Дощ мов із цебра жбухав на землю (Фр., І, 1955, 266).
Словник української мови (СУМ-11)