живо
ЖИ́ВО, присл.
1. Виразно, яскраво, чітко.
Ціла подія живо стояла перед очима (Коцюб., І, 1955, 405);
Повість [«Плем’я дужих»] Ткача тим хороша, що автор зумів живо описати комсомол (Смолич, VI, 1959, 198).
2. Енергійно, пожвавлено, з пришвидшенням темпу.
Мов від окропу я метнувся живо (Фр., XIII, 1954, 67);
Раптом бачим: шумно, живо гурт хлоп’ят на нас біжить (Тич., II, 1957, 325);
Усі вони живо.. розмовляють про будову хати (Черемш., Тв., 1960, 87);
// Дуже, посилено.
Треба сказати, що старенька живо цікавиться всім, що оточує її сина (Вол., Озеро.., 1959, 59).
3. За короткий відрізок часу; швидко.
Під верхом лісок був невеликий. Сей ми перебігли дуже живо (Фр., XIII, 1954, 345);
Палій з Паликопою випотрошили кабана й підсвинка — живо упорались, по-запорозьки (Морд., І, 1958, 110).
Словник української мови (СУМ-11)