жовнір
ЖОВНІ́Р, а, ч.
1. іст. Солдат польської армії.
Польські жовніри їхали по чотири в ряд (Воскр., Весна.., 1939, 43);
Через вигін повз кухню червоноармієць із гвинтівкою в руках вів двох жовнірів у конфедератках (Панч, Син Таращ. полку, 1946, 84).
2. діал. Солдат.
Та не один жовнір плаче, Та й не один туже, Що він, бідний цісареві Задарма так служе (Нар. лірика, 1956, 131);
Набігли на циганську халупу турецькі жовніри, зробили трус, познаходили в плавнях якесь манаття (Коцюб., І, 1955, 377).
Словник української мови (СУМ-11)