жонатий
ЖОНА́ТИЙ, а, е. Який має жінку; одружений.
І сниться їй той син Іван І уродливий і багатий, Уже засватаний, жонатий (Шевч., II, 1953, 287);
Я сказав Ганці, що я жонатий і взагалі людина мандрівна (Ю. Янов., II, 1958, 66);
// з ким, на кому. Який вступив у шлюб.
Князь Михайло Михайлович Вишневецький був жонатий з дочкою волоського господаря (Стор., І, 1957, 365);
— Чи ти, Галю, не знаєш Варениченка? — пита москалиха дочки.. — Того Вареника, що — розказують — разом на двох жінках був жонатий? (Мирний, II, 1954, 224).
Словник української мови (СУМ-11)