журчати
ЖУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок. Те саме, що дзюрча́ти 1.
У ніг його плив і журчав по грубих плитах маленький гірський потік (Фр., VIII, 1952, 240);
Струмочок тік ледь-ледь, не журчав (Ів., Вел. очі, 1956, 39);
// перен., рідко. Про тихі, монотонні, звуки людської мови.
Чіпка більше слухав, — іноді й засне, слухаючи бабиної мови, що як струмінь тихо журчала… (Мирний, II, 1954, 49).
Словник української мови (СУМ-11)