1. Словник української мови в 11 томах

журчати

ЖУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок. Те саме, що дзюрча́ти 1.

У ніг його плив і журчав по грубих плитах маленький гірський потік (Фр., VIII, 1952, 240);

Струмочок тік ледь-ледь, не журчав (Ів., Вел. очі, 1956, 39);

// перен., рідко. Про тихі, монотонні, звуки людської мови.

Чіпка більше слухав, — іноді й засне, слухаючи бабиної мови, що як струмінь тихо журчала… (Мирний, II, 1954, 49).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. журчати — журча́ти дієслово недоконаного виду дзюрчати Орфографічний словник української мови
  2. журчати — -чу, -чиш, недок. Те саме, що дзюрчати 1). || перен., рідко. Про тихі, монотонні звуки людської мови. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. журчати — Дзюрчати, задзюрчати, подзюрчати, продзюрчати, дзюркотіти, дзюркнути, задзюркотіти, подзюркотіти, продзюркотіти, мерхнути, змерхнути, вимерхнути, шуматіти, зашуматіти, пошуматіти, прошуматіти Словник чужослів Павло Штепа
  4. журчати — ДЗЮРЧА́ТИ (про текучу воду — утворювати монотонні булькотливі звуки), ДЗЮРКОТА́ТИ (ДЗЮРКОТІ́ТИ), ЖУРЧА́ТИ, БУРЧА́ТИ розм., БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., РОПТА́ТИ діал., ЧУ́РКАТИ діал., ЧУРКОТІ́ТИ діал.; БРИНІ́ТИ, ЖЕБОНІ́ТИ розм. (високо, тоненько). Словник синонімів української мови