жінчин
ЖІ́НЧИН, а, е. Належний жінці (у 3 знач.).
Не тямлячи себе, почав він викидати жінчине добро у відчинені до сіней двері (Коцюб., І, 1955, 30);
Якщо не вдасться йому знайти роботи, то він за жінчині гроші зможе стати пайщиком в якому-небудь рентабельному підприємстві (Вільде, Сестри.., 1958, 526);
// Стос. до жінки.
На хутір приїхав жінчин брат Верига з дочкою (Панч, Гомон. Україна, 1954, 5).
Словник української мови (СУМ-11)