забуяти

ЗАБУЯ́ТИ, я́є, док. Почати буяти.

Піднялася ярина. Вилізла з землі картопля. Зазеленіло все. Забуяло (Збан., Єдина, 1959, 19);

Після дощу стало тихо, а потім забуяло життя — свистять, цвірінькають, стрибаючи по деревах, птахи, літають метелики, повзають комахи (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 426);

Притух [вогонь] у тому місці, де пролилось вино, й забуяв з новою силою (Скл., Святослав, 1959, 23).

Значення в інших словниках

1. забуяти — забуя́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. забуяти — -яє, док. Почати буяти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. забуяти — Забуя́ти, -я́ю, -єш гл. Роскошно разростись, вырости; во множествѣ появиться. Як поле в них буяє бодяками, так забуяли серед Царяграда невольницькі базарі козаками. К. МБ. XI. 52. Густо забуяв наш нарід на руїні. К. Дз. 16.  Словник української мови Грінченка