завойовник

ЗАВОЙО́ВНИК, а, ч.

1. Той, хто бере участь у підкоренні, загарбанні країн, поневоленні народів силою війська; протилежне визволитель.

Люди над Руським морем охоче приймали в себе греків, коли вони приїжджали як гості, але брали в руки зброю й нещадно били, коли бачили в них завойовників (Скл., Святослав, 1959, 130);

— Ми йдемо не як завойовники, а як визволителі наших українських і білоруських братів (Рильський, III, 1956, 43).

2. перен., чого. Той, хто проникає в таємниці чого-небудь, розвідує, підкоряє що-небудь невідоме, неосвоєне.

Серед них [зірок] до далеких планет… мчать все нові й нові кораблі синів Землі — сміливих завойовників космосу (Наука.., 7, 1961, 14).

Значення в інших словниках

1. завойовник — завойо́вник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. завойовник — див. ворог  Словник синонімів Вусика
3. завойовник — див. АҐРЕСОР.  Словник синонімів Караванського
4. завойовник — [завойоўниек] -ка, м. (на) -ков'і/ -ку, мн. -кие, -к'іў  Орфоепічний словник української мови
5. завойовник — -а, ч. 1》 Той, хто бере участь у підкоренні, загарбанні країн, поневоленні народів силою війська; прот. визволитель. 2》 перен., чого. Той, хто проникає в таємниці чого-небудь, розвідує, підкоряє що-небудь невідоме, неосвоєне.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. завойовник — ЗАГА́РБНИК (той, хто насильно захоплює чужу територію, поневолює інші народи), ЗАВОЙО́ВНИК, АГРЕ́СОР, НАПА́ДНИК, НАПА́СНИК рідше, КОНКІСТА́ДО́Р (КОНКВІСТА́ДО́Р) перев. мн.  Словник синонімів української мови
7. завойовник — Завойо́вни́к, -ка́, -ко́ві, -ку́! -ники́, -кі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. завойовник — Завойовник, -ка м. Завоеватель. Башт. 137.  Словник української мови Грінченка