завоювання

ЗАВОЮВА́ННЯ, я, с.

1. перев. кого, чого. Дія за знач. завоюва́ти.

Держава, створена Чингісханом, була держава військова, головною її метою були війни та завоювання (Іст. СРСР, І, 1956, 75);

Найближча мета комуністів та сама, що й усіх інших пролетарських партій: формування пролетаріату в клас, повалення панування буржуазії, завоювання пролетаріатом політичної влади (Комун. маніф., 1963, 43);

Я хочу присвятити своє життя, свою роботу, свої думки і почуття новій науці, яка займається завоюванням космічного простору (Рад. Укр., 14.IV 1961, 1).

2. перен. Перемога, досягнення, успіх, здобуті у боротьбі, праці і т. ін.

Міжнародний революційний рух робітничого класу здобув всесвітньо-історичні перемоги. Головне його завоювання — світова соціалістична система (Програма КПРС, 1961, 30);

Величезні завоювання українського народу піднесли його на рівень найбільш розвинутих націй світу (Ком. Укр., 6, 1966, 59).

Значення в інших словниках

1. завоювання — завоюва́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. завоювання — [завойуван':а] -н':а, р. мн. -ан'  Орфоепічний словник української мови
3. завоювання — -я, с. 1》 перев. кого, чого. Дія за знач. завоювати. 2》 перен. Перемога, досягнення, успіх, здобуті у боротьбі, праці і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. завоювання — ЗАГА́РБАННЯ (насильне захоплення чужої території), ПІДКО́РЕННЯ, ПОКО́РЕННЯ рідше; ЗАВОЮВА́ННЯ, ІНТЕРВЕ́НЦІЯ (введення військ на чужу територію); ОКУПА́ЦІЯ (тимчасове захоплення чужої території); АНЕ́КСІЯ (насильне приєднання чужої території)...  Словник синонімів української мови
5. завоювання — Завоюва́ння, -ння, -нню, -нням  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. завоювання — Завоюва́ння, -ня с. Завоеваніе.  Словник української мови Грінченка