завідувати
ЗАВІ́ДУВАТИ, ую, уєш, недок. Здійснювати керівництво, керувати чим-небудь.
Я завідував відділом мистецтва, був комісаром театру Шевченка (Довж., І, 1958, 18);
Фермою завідувала літня жінка (Жур., Звич. турботи, 1960, 102);
// розм., рідко. Стежити за виконанням чого-небудь, розпоряджатися чимсь.
Вона привикла дома, що її батько про все старався, усім завідував, у найскрутнішій справі вмів собі порадити (Март., Тв., 1954, 355);
Оздобленням приміщення завідували кращі художники (Моє життя в мист., 1955, 127).
Словник української мови (СУМ-11)