загарчати

ЗАГАРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.

1. Почати видавати низькі погрозливі звуки (про тварин).

— Г-р-р… гав-гав! — загарчало щось коло самих ніг, потім трохи далі, потім ще в одному місці (Вас., І, 1959, 378);

Прив’язаний біля яблуні пес загарчав спросонку, але Тимко обізвався до нього, і той затих (Тют., Вир, 1964, 256).

2. перен,, зневажл. Сердито сказати кому-небудь щось.

— А бодай вас, пане сотнику! — так загарчав на нього пан Ригорович (Кв.-Осн., II, 1956, 187).

3. перен. Почати утворювати низькі скреготливі, гуркотливі звуки (про механізми, інструменти).

Машину знов поволокли з двору на поле, знов вона загарчала, валячи та вивертаючи снопи за снопами (Мирний, IV, 1955, 246).

Значення в інших словниках

1. загарчати — загарча́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. загарчати — -чу, -чиш, док. 1》 Почати видавати низькі погрозливі звуки (про тварин). 2》 перен., зневажл. Сердито сказати кому-небудь щось. 3》 перен. Почати утворювати низькі скреготливі, гуркотливі звуки (про механізми, інструменти).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. загарчати — Загарча́ти, -чу́, -чи́ш гл. Заворчать (о собакѣ). У бур'яні бровко муругий... він на Енея загарчав. Котл. Ен. III. 38.  Словник української мови Грінченка