загонистий
ЗАГО́НИСТИЙ, а, е, розм.
1. Якому властиві завзяття, сміливість або зухвалість, запальність.
— Побачимо, чиє буде зверху, а чиє насподі! — говорив писар до жінки. — Дуже вже загонистий та прудкий став о. Артемій (Н.-Лев., IV, 1956, 156);
— Навіть не присниться тобі, який в тебе браток загонистий та відчайдушний (Козл., Ю. Крук, 1957, 412).
2. Сповнений завзяття або зухвалості.
Козаки Хмельницького з загонистими піснями наближалися до Січі (Панч, Гомон. Україна, 1954, 243);
Загонистий, глузливий сміх, що аж склянки дрижали, покривав цей одинокий тост (Кач., II, 1958, 328);
// перен. Грубий, непристойний.
Знову зчинився галас. Замелькали в повітрі кулаки, лягла над подвір’ям загониста лайка, вихоплювались.. погрози (Шиян, Баланда, 1957, 122).
Словник української мови (СУМ-11)