задосить
ЗАДО́СИТЬ, присл., розм. Достатньо, багато або більше, ніж треба, можна.
[Матрона:] Та чи нам же його [поля] треба? Маємо, богу дякувати, й свого задосить (Фр., IX, 1952, 401);
Увагу його вабили не річка і не веселі забави товаришів, а книжки, яких було задосить у тісних низеньких кімнатах його дому (Рибак, Час.., 1960, 206);
// у знач. присудк. сл. Цілком вистачає.
У личинок метеликів — гусениць — складних очей зовсім немає, їм задосить кількох пар простих очей, які розміщуються поблизу рота (Наука.., 2, 1966, 37).
Словник української мови (СУМ-11)