заздрий
ЗА́ЗДРИЙ, а, е, без додатка, рідше на що, до чого. Який відчуває заздрість, бажає мати те, що належить іншому; заздрісний.
Одна його доля — чорні бровенята, Та й тих люде заздрі не дають носить (Шевч., І, 1951, 41);
Щирий та щедрий Семен ніяк не міг погодитися з лукавим та заздрим на чуже добро Романком (Коцюб., І, 1955, 103);
— Вони [миші] всі розбійниці, — зашарудів листям старий дуб, — і заздрі до чужого щастя (Ів., Про бджілку.., 1959, 21);
// Який виражає, виявляє заздрість.
Збоку вигравали музики. Вище за коней злітали на прудких ногах козаки, на них заздрими очима дивилися бурсаки (Панч, Гомон. Україна, 1954, 100);
// у знач. ім. за́здрий, рого, ч.; за́здра, рої, ж. Про людину, яка заздрить кому-небудь.
Тут на селі багато заздрих! Ніхто не пройде повз дворище, щоб не позавидував… (Мирний, І, 1949, 238).
Словник української мови (СУМ-11)